Шелестівська дерев'яна лемківська церква св. Архангела Михаїла

4
+4

shelestivska cerkvaДо 1928 у селі Шелестово (нині частина Кольчина) стояла дерев'яна лемківська церква св. Архангела Михаїла. Датою її створення найчастіше називають 1777, але є також свідчення про початок XVIII ст. і навіть про 1692. Т.Легоцький вважав, що 1777 року церкву повністю поновили і потім посвятили.

За оцінками мистецтвознавців, серед кількох збережених лемківських церков шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями.

У храмі був іконостас початку ХІХ ст., прикрашений іконами видатного закарпатського живописця XVII ст. Іллі Бродлаковича-Вишенського. Але більшість оригінальних ікон церкви зникла в радянський період. Зголом до іконостасу вмонтували ікони XVIII ст., перевезені з Колочави 1975 року.

1922 рік - у Шелестові збудували нову муровану церкву. Відтак на початку березня 1928 року церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Освячення на новому місці (Мукачево) провели 5 серпня 1928 р. єпископи Серафим і Горазд. В часи СРСР церква була певний час занедбана, а у 1969–1972 рр. її відреставрували архітектори Б.Киндзельський та І.Могитич. 1972 року пам'ятку архітектури перевезли до Ужгорода, в Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті (решту в 1920-1930-х рр. вивезли до Чехії; ще дві – у Сваляві та Руській Кучаві – зазнали переробок).

[zt_message_box type="info" extra-class="message-box"]Джерело: Вікіпедія[/zt_message_box]

Михайло Сирохман пише про Шелестівську церкву: "Це одна з найкращих дерев'яних церков України. Серед кількох збережених церков лемківського стилю Шелестівська вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями. Висока барокова вежа сповнена чарівної грації, баня над вежею має розвинуті грані і вище – ажурну аркаду відкритого ліхтарика, увінчаного главкою з кованим хрестом. Такі ж главки повторено над шатровими верхами нави й вівтаря. Барокову вежу майстерно узгоджено з шатровими верхами давнього українського стилю. Загальний ритм форм – це динамічний злет зі сходу на захід. Зруби збудовано з дубових брусів (перетином 15–40 см), що скріплені в кутах замками «ластівчин хвіст». Висота церкви з вежею сягає 22 метрів.
Так склалося, що закарпатські лемківські церкви – найбільш «мандрівні». Три дерев'яні церкви лемківського стилю були перевезені в Чехію в 1920–1930-х роках, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Вони ідеально відреставровані й донині прикрашають парки у Празі та місті Нова Пака, шахтарське містечко Кунчіце-под-Ондржейніком. Лемківська церква з села Плоского спочатку була перевезена на Воловеччину, а у 1974 році – до Київського музею архітектури і народного побуту.
Не оминули переміщення і Шелестівську церкву. Фото Олени Крушинської, липень 2006 р.Датою спорудження визнано 1777 рік, однак відомий історик Тиводар Легоцький уважав, що це рік освячення церкви після ремонту і поновлення. На початку ХХ сторіччя стіни зрубів було поштукатурено і побілено. Після того, як у Шелестові збудували нову муровану церкву, долею дерев'яної зайнялося управління шкіл в Ужгороді. На початку березня 1928 року церкву запропонували купити мукачівській православній громаді. Споруду перевезли в Мукачево і освятили 5 серпня. У часи СРСР церква була певний час занедбана, а 1972 року її перевезли до Ужгородського музею народної архітектури і побуту. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті, а загалом в Україні їх всього дві. Ще дві церкви – у Сваляві та Руській Кучаві – зазнали переробок.
Іконостас початку ХІХ сторіччя прикрашали ікони видатного закарпатського живописця ХVII сторіччя Іллі Бродлаковича-Вишенського. Ікони його пензля – «Архангел Михаїл» (1666 р.), «Святий Миколай», «Богоматір Одигітрія» зберігаються в Закарпатській картинній галереї. Більшість оригінальних ікон Шелестівської церкви щезла без сліду. Іконостас заповнили іконами XVIII сторіччя з церкви села Колочава.

[ПГА, т.2, с.165]:
Построена в бывш. с. Шелестово. В 1927 г. перевезена в Мукачево. В 1976 г. перевезена в Закарпатский музей народной архитектуры и быта в Ужгороде. Деревянная (дубовые брусья), трехсрубная, трехглавая. Покрыта гонтом. Угловые соединения выполнены врубками в простой замок без остатка. Притвор и неф одной ширины. Верхи восточной части и нефа шатровые с заломами, увенчанные барочными главками. Над притвором возвышается стройных пропорций башня-колокольня каркасной конструкции с широким подсебитьем, украшенным аркадой голосников вверху. Венчает башню развитая двухъярусная барочная главка с ажурными арочками в основе фонаря. Срубы притвора и нефа окружает опасание на резных столбиках с раскосами. Памятник реставрирован в 1969-1972 гг. (архитекторы Б.Я. Киндзельский, И.Р. Могытыч). Относится к классическим образцам сооружений лемковской народной школы зодчества.

[Поп И.И., Поп Д.И. В горах и долинах Закарпатья. - М.: Искусство, 1971 г., с. 54-56]:
Но самым ценным архитектурным памятником Мукачева является деревянная лемковская церковь, перенесенная сюда из села Шелестова в 1927 году. Она находится в тихом уголке города, на улице Богомольца. Эта постройка является наиболее характерным образцом деревянных храмов лемковского типа. С ней можно сравнить разве только церковь из села Медведивцы, которая в настоящее время находится в столице Чехословакии - Праге, на холме Петржин. Две другие церкви лемковского типа также были вывезены в 30-х годах из Закарпатья: из села Обава в Новую Паку, из села Глинянец в Кунчице под Ондржейником (ЧССР). Лемковские деревянные церкви очень распространены были в Закарпатье, в особенности в предгорье и равнинной части края. В настоящее время в Закарпатье сохранились только два деревянных храма такого типа - Шелестовская церковь в Мукачеве и церковь в селе Канора. Михайловской церкви из села Шелестова присуща легкость и стройность, которой нет ни в одной постройке этого типа. Недаром И. Э. Грабарь еще в начале века в своей «Истории русского искусства» рассматривал ее как лучший образец деревянного зодчества Закарпатья. В архитектуре церкви наиболее ярко отразилось западное и восточное влияние в деревянном зодчестве Карпат. Центральный в, основе план говорит о ее восточном происхождении, колокольня - о связях с западным искусством, шатровые многоярусные крыши над нефом и алтарной частью связывают ее с бойковским зодчеством северных Карпат. Казалось бы, что в результате такого соединения должно возникнуть что-то эклектическое, лишенное всякой художественной ценности. Но народные зодчие нашли достойный удивления синтез современности и традиционности, объединив национальные средства украинского народного зодчества с барочными. У лемковских памятников, в том числе и у шелестовской церкви, на смену четкости архитектурного построения бойковского зодчества приходит живописность расположения масс и декоративизм барокко. Постройка приобретает исключительную динамичность благодаря постепенному нарастанию трех ее частей: от алтаря, через центральный верх к стройной башне-колокольне. Могучий четверик колокольни с широкой галереей-подсебитъем, Вигляд з півдня барочными перехватами купола и ажурными арочками в основе фонарика как-то по-особому выделяют ее во всей постройке. Арочки фонарика башни и декоративное оформление окон носят выразительные признаки стиля рококо. В интерьере храма зрителя поражает иконостас искусной глубокой резьбы. Он кажется декорацией сказочной сцены, воздействующей своими великолепными цветовыми и световыми эффектами. Комбинированная резьба позолоченных колонок, расчленяющих плоскость иконостаса, столь богата, что создает впечатление непрерывного рости. Иконостас украшали иконы выдающегося закарпатского жшопийца XVII века Ильи Бродлаковича-Вышенского. Одна из них, «Архангел Михаил», написанная в 1666 году, хранится в настоящее время в Закарпатской картинной галерее. Пышно раскинутые крылья, тщательно выписанные черты лица, некоторая стилизация в расположении складок одежды свидетельствуют о том, что писал ее опытный мастер. Произведению Вродлаковича присуща декоративная красота и светотеневая моделировка формы. Композиция и типаж напоминают нам образцы барочной живописи.

[Логвин Г.Н. Украинские Карпаты. М.: Искусство, 1973. с. 78-79]:
В Мукачеве сейчас находится деревянная церковь архангела Михаила (илл. 37, 38), построенная в 1777 г. в селе Шелестове, откуда она была перенесена в город как выдающийся памятник народной архитектуры лемковской школы.

Ее трехчастный план повторяет, видимо, наиболее архаические типы подобных построек, у которых, как в древнерусских бесстолпных храмах, неф и бабинец одной ширины. Алтарь венчает невысокий шатровый верх с двумя заломами, неф - значительно более высокий с тремя заломами. Над бабинцем возвышается высокая башня, с подсябитьем и развитым двухъярусным верхом с ажурными арочками. Таким образом верхние массы храма сильно расчленены и тем самым образуют оригинальную динамическую композицию. Аркада-галерея охватывает неф и бабинец с трех сторон.
Некогда интерьер Михайловской церкви украшали иконы закарпатского художника XVII в. Ильи Бродлаковича Вишенского, перенесенные туда из более раннего храма XVII в. Он был родом из города Вишни на Галичине, почему иногда к своей фамилии добавлял прозвище - Вишенский.

Ныне часть этих икон: «Архангел Михаил», «Св. Николай» и «Богоматерь Одигитрия» хранится в Ужгородской картинной галерее. Живопись этих произведений отличается большой декоративной красотой, светотеневой моделировкой форм, а рисунок и композиция - чертами стиля Ренессанса. Пафос гуманизма и любование пластической выразительностью окружающего мира - яркие черты искусства Бродлаковича, творчество которого оказало сильное воздействие на развитие украинской живописи Закарпатья XVII и XVIII вв.


ДЖЕРЕЛО ФОТОАЛЬБОМ

Інші статті до теми:

© 2016-2021 Кольчинська селищна рада

Пошук